Тяною, або чайна церемонія, є самобутнім і унікальним мистецтвом. Це достатньо суворо прописаний ритуал. У ньому приймає участь майстер чаю – особа що заварює, та розливає чай, і ті, хто п’ють його. Тяною підпорядковується канонам дзен- буддизму. Вона започаткована в Китаї.
Патріарх буддизму Бодхідхарма медитував, але відчув, що його хилить на сон. Він вирвав повіки і кинув на землю. З них виріс чайний кущ. Проте встановлено, що чайна церемонія з’явилася в Китаї за довго до появи буддизму. Даний ритуал панував в Китаї аж до самого монгольського нашестя. Японця вдалося уникнутии монгольського завоювання. Вони продовжили культивування мистецтва чаювання, доповнивши його особливими маніпуляціями.
Під час зустрічей японських художників та філософів неодмінним атрибутом була чайна церемонія. У XVI -XVII ст. тяною стала популярною серед японських аристократів, самураїв. В найбільш класичній формі тяною почала відбуватися в чайних будиночках – тясіцу. Чайні будиночки були обов’язково скромні, походили на хижі бідних селян. З прикрас допускалися тільки сувій з філософським висловом і картина написанастаровинним художником та букет квітів.
Тясіцу і процедура чаювання були розроблені відомими майстрами тяною Дзео (1503-1555) і Сенно Соекі (1521-1591), що став знаменитим під ім’ям Рикю. Навколо тісяцу розташовувався сад, який допомагав знайти «чайний» настрій. На вході гості вклюняються та по-японськи всідаються на циновки. Настрій створює і посуд. Вона була дуже скромна і проста – мідний чайник, чашки, скринька для зберігання чаю та бамбукова мішалка.
Воду кип’ятили на вугіллі сакури, а чай заварювали зелений в порошку. У результаті виходила густа піниста рідина. Сенс чайної церемонії, кажуть, розкриває сутність у вислові Рикю: «Тяною – є поклонінням красі у сірому світлі буднів».
Навіть приводи для чайної церемонії несуть ритуальний характер. Господар розсилає запрошення. Запрошені за два – три дні до тяною дякують йому за наділену увагу. В день самого чаювання запрошені гості збираються заздалегіть за 15-20 хвилин до вказаного часу у спеціально призначеній кімнаті, і вибирають секяку. Зазвичай, це старший за віком або людина більш високого становища. Гості також визначають наступну ієрархію. А саме – хто буде другим та третім. Саме в тому порядку гості омивають руки, і входять в кімнату призначену для церемонії і розсаджуються. Чаювання передує кайсекі, це частування гостей їжею. То може бути як суп, так і рис чи риба – загалом, стандартна їжа японця. Їдять небагато, господар розповідає небудь випадок з життя, випивають чашку саке.
В тяною готується чай в одній великій чаші. Гості п’ють по черзі, і передають її по колу. Ритуал цілком визначений: перший гість бере фукус (шовкова хустка або шматок шовку), вкладає його на долоню лівої руки, правою ж рукою ставить на фукус чашку. Далі кивнувши сусідові – осакі-ні («раніше вас»), відпиває з чашки три з половиною ковтки, далі кладе фукуса на рогожу, а край чашки витирає своїм кайсі (паперовий носовичок або серветка) і передає напій наступному гостю.
Чайна церемонія привчає до суворого порядку, дотримання соціальних правил, а так само виховує природність, простоту і охайність.
© 2014 – 2016, Жіночий журнал SUPEROVA.COM. Авторські права застережено.
Сподобалась публікація?
Поділися з друзями в соціальних мережах:|
|
Ця стаття про: Подорожі, Японія